?

Log in

No account? Create an account

Блог Юрія Городиського

Голова Вишгородської МПО ВО "Свобода", депутат Вишгородської міської ради

Previous Entry Share Next Entry
ПРО КУРЕНІВСЬКЕ ПОВСТАННЯ
gorodisky
Куренівське повстання

 Із CD-довідника з історії Києва 1917-2000 рр.:

Куренівське повстання
9-10 квітня 1919

Спроба захоплення Києва селянськими повстанськими загонами.

Після встановлення радянської влади у березні-червні 1919 р. Україну охопила широка хвиля селянських повстань. Переконавшись у тому, що радянська влада на чолі з більшовиками не збирається вирішувати земельне питання, грабує селянство продрозверсткою, нехтує його національними інтересами, селянство розпочало збройну боротьбу з радянським режимом. І хоч за комуністичною термінологією це явище називали “куркульським бандитизмом”, насправді це був масовий селянський рух. У повстанських загонах брали участь усі соціальні прошарки села - заможні, середні і бідні селяни. Не відповідало дійсності і твердження про “бандитський” характер селянських виступів, вони висували політичні гасла: проти московських комуністів і їх терору; за справедливу народну владу; за незалежну Україну; за владу рад без комуністів. Найбільшого розповсюдження повстанський рух набув на Київщині. У повітах Київської губернії оперували великі (іноді більше 2 тис. чол.) повстанські відділи отаманів Зеленого (Данила Терпила), Батрака (Гончара), Соколовського, Іллі Струка.

Масовий селянський рух не мав єдиного керівного центру, отамани діяли з власної ініціативи. На початку квітня 1919 р. у Києві відбулась нелегальна нарада, на якій представники українських партій соціалістів-революціонерів та соціал-демократів (незалежних) прийняли рішення про початок загального повстання проти більшовиків. Для керівництва повстанням був утворений Всеукраїнський революційний комітет на чолі з Юрієм Мазуренком та Головний повстанський штаб під проводом Олександра Малолітка (отаман Сатана). Але скоординувати дії повстанських загонів їм не вдалося. Найбільш помітним епізодом спільних бойових дій стала спроба об'єднаних сил повстанців оволодіти Києвом.

Підготовка до широкомасштабної операції по захопленню Києва розпочалась у березні 1919 р. Її організаторами були отамани Струк, Батрак та Зелений. Загони Струка базувалися у Горностайпільській волості Чорнобильського повіту, Батрака - у Васильківській волості, Зеленого - у Трипільській волості. Передбачалось, що вони скоординують бойові дії у напрямку до Києва. До повстання обіцяли приєднатись отамани Ангел з Чернігівщини та Нестор Махно з Полтавщини, а також український націонал-комуніст Богунський, командир окремої Придніпровської бригади Червоної армії. Центром підготовки повстання стало село Нові Петрівці, звідки були послані делегати у сусідні села Вишгород, Лютіж, Гостомель, Старосілля. У селах були розклеєні прокламації із закликом “Геть комісарів з України!”.

У відповідь на це у Києві був утворений Оперативний штаб на чолі з командиром особливого корпусу ВУЧК Федором Ніколаєнком. З метою запобігти селянському виступу штаб вислав 8 квітня у район Вишгорода - Нових Петрівців кінний загін чекістів. Загін був розбитий повстанцями, Ф.Ніколаєнко та М.Фінкельштейн, командир батальйону губчека, убиті. Того ж дня Повстанський штаб оголосив мобілізацію чоловічого населення на боротьбу проти влади комуністів. Нові Петрівці перетворились на військовий табір, до якого прибували озброєні селяни з навколишніх сіл. З району Трипілля вийшли загони отамана Зеленого.



Довідавшись від полонених чекістів про плани атакувати Нові Петрівці з двох напрямків - з Дніпра та з боку Києва, повстанці зайняли оборону в окопах, поставили кулемети на Вишгородській горі та на піщаних пагорбах. Обороною керували жителі Вишгорода К. та Ю.Литвиненки, В.Дорошенко, С.Шкільний, С.Тищенко. 9 квітня під Вишгород підпливли три броньовані катери, висадили десант, який повів наступ на Вишгород. Десант був розгромлений. Успішний бій під Вишгородом додав ще більше впевненості повстанцям і було вирішено наступати на Київ. У цей час надійшло повідомлення, що отаман Батрак провів мобілізацію селянства у Васильківському повіті, розстріляв ревком, розгромив караульний полк (було вбито 60 червоноармійців) та вийшов у район Боярки. Повстанський зашморг навколо Києва затягувався.

Наступ на Київ почався у ніч на 10 квітня 1919 р. Наступали двома напрямками: перша група на чолі з В.Дорошенком з Вишгорода на Поділ-Куренівку, друга - Чорнобильським шляхом через Пріорку на Куренівку. На Куренівці з'явилися озброєні загони селян. На околиці міста проводились антирадянські мітинги, по місту розклеювались та розкидались листівки. Повстанці дійшли до Житнього ринку (частина дісталася туди на трамваї), напали на телеграф та міський банк, перерізали телефонні дроти. Загальна кількість повстанців становила близько 3 тис. чол. Як завжди, селянському війську бракувало дисципліни. Не обійшлося без насильства, в районі Подолу і Куренівки були розгромлені крамниці, склади тощо. Жителі передмість та навколишніх сіл кинулись грабувати та підводами вивозити награбоване.

Український радянський уряд, зрозумівши небезпеку, спрямував усі наявні сили на придушення заколоту. Голова Всеукраїнського ЦВК Григорій Петровський наказав мобілізувати усіх чекістів, “особливі відділи”, міліцію. Відповідальність за утримання Києва була покладена на Всеукраїнську ЧК. Проти повсталих були направлені підрозділи особливого корпусу ВЧК, Комуністичний караульний полк, об'єднаний загін 15-го прикордонного полку, військові частини київського гарнізону. Організацією відсічі повстанцям займалися члени ЦК КП(б)У Андрій Бубнов та Клим Ворошилов. Терміново проводилась мобілізація та озброєння робітників київських заводів. Г.Петровський особисто виїжджав на Поділ, де точилися найбільш запеклі сутички.

Цілу добу не вщухав бій у Києві, повстанці намагались замкнути кільце. За цей час радянське керівництво змогло підтягнути резерви, у бій вступили інтернаціональні частини Червоної армії - китайський полк Лікюляна та загони Віпмана. Під вечір 10 квітня, відчуваючи брак зброї та боєприпасів, повстанці почали відступати. Залишивши Київ, вони влились до загонів Струка.

Куренівське (а фактично Київське) повстання - унікальний факт в історії Громадянської війни в Україні. Це єдиний випадок, коли цілком реальну спробу змінити владу у столиці здійснила не армія, а повсталі селяни.

Олена Бойко

Література.: Захарченко П., Земзюліна Н., Нестеров О. У поході за волею (Селянсько-повстанський рух на Правобережній Україні у 1919 році). - Київ, 2000. - С.92-97.